Зв'язок психотерапевтичної ідентичності гештальт-терапевта-початківця та приналежності до професійної спільноти
Gestalt therapist

Зв'язок психотерапевтичної ідентичності гештальт-терапевта-початківця та приналежності до професійної спільноти

Я - психотерапевт, як найбільш сприятливо знайти професійне відчуття себе, відчути власну міцність? 

Що для цього необхідно: окремість чи належність?

Як вирішити питання: я – частина загального чи я – індивідуальність? 

Ці питання постають перед нами, як в особистій, так і в професійній сфері. 

Як пише Юваль Харарі, людство вижило, в тому числі, і завдяки тому, що збивалося в зграї, створювало соціальні спільноти, групи, належність до яких давало захист, а можливість створення спільних переконань та абстрактних концепцій (міфів) дозволило об'єднуватися у великі спільноти. [1].

Так відбувається і у психотерапевтичному просторі. Ми створюємо свої спільноти, згідно з різними підходами та напрямками, школами, всередині останніх. Це – природний еволюційний процес. Але навіщо психотерапевтичні спільноти потрібні суб'єктивно? 

Згідно з результатами досліджень Джерома Девіда Франка психотерапевтичне оточення забезпечує:

- соціальні відносини, що дають підтримку та впевненість; - пропозиція кваліфікованої допомоги та надії;

 - специфічне раціональне пояснення чи міф, які пояснюють труднощі людини і дають можливість по-новому подивитися ними;

 - набір ритуалів та тренувальних вправ, які обіцяють нове почуття спокою та щастя [2]. 

Потреби належати до професійного співтовариства лежать у площині потреб у інформації, у визнанні, у досягненні певних цілей, у видимості, у схваленні, у співробітництві тощо.

Потреба належати до професійної спільноти лежать у площині потреб у інформації, у визнанні, у досягненні певних цілей, у видимості, у схваленні, у співпраці тощо. Початківцю психотерапевту часом складно пред'являтися у професійному співтоваристві.

Побоювання критичної оцінки від значних постатей (вчительських, сиблінгових), тривога негативного очікування руйнівного впливу на самоцінність, увібрана з коханого нами, психотерапевтами, дитинства (ефект дочки подруги, чотири тотожно нічого і т.д. і т.п.), грає з нами злий жарт. Тому що саме в групі однодумців ми можемо отримати підтвердження власної ідентичності (я-таки психотерапевт, якщо з вами, навіть якщо, пробач матуся (тато, вчитель, тренер, колишній (екс))) не найкраще).

Крім того ефект соціальної фасилітації, як існування якогось вродженого механізму соціального збудження, дозволяє відшукати це джерело енергії, особливо важливий в моменти руйнування фону, що відбувається під час війни. Коли побувавши серед своїх, відчуваєш приплив сил, ідей, бажання створювати. 

Ми часто перебуваємо у виборі: індивідуальність чи належність? У плані спільноти гештальт-терапевтів, дана дилема по суті є хибною, оскільки, спершись на співтовариство, зростає індивідуальність та унікальність гештальт-терапевта.

Щоб стати окремим, важливо навчитися належати, як би це парадоксально не звучало. У циклі динаміки відносин злиття передує диференціації. Ми дізнаємося, хто ми, відбиваючись в очах важливих інших. 

У професії це -.наші колеги. Ризик у плані пред'явлення і дозволу собі належати професійному співтовариству видається цілком виправданим, оскільки саме він є підставою для втілення того, яка є професійним планом.

 Література 

1. Харарі Ю. Sapiens: Коротка історія людства: "Сіндбад", 2016, 648 с. 

2. Дж. Френсіс. Переконання та лікування: порівняльне дослідження психотерапії . JHU, 1993. - 423 с.

Recommended articles