Травма війни: виявлення та подолання
Темі травми, її видів, наслідків для психіки і для життя людини загалом, можливостям роботи з травмою в гештальт-терапії завжди приділялася пильна увага. Сьогодні предметом розгляду тут не буде загальний теоретичний огляд і аналіз травм, а зробимо спробу розглянути тему вужче, в контексті травми війни.
Війна - завжди травмувальна ситуація, травмувальний процес... і не тільки тому, що несе смерть, а й тому, що призводить до порушення економічного і соціального розвитку, до різкого обвалення фону, до втрати звичного життя і безпеки (або ілюзії безпеки), до втрати зв'язків, можливостей. Війна ставить питання про сенс і цінність усього - стосунків, комфорту, амбіцій, життя.
Це прикордонна ситуація, пов'язана з насильством і безсиллям. І - однозначно - кожна людина, що стикається з нею, відчуває дистрес, отримує травму - не завжди фізичну, але психічну, з якою впоратися силами психіки самій неможливо.
Звісно, говорити про травму війни як про якийсь загальний феномен буде неправильно, це буде дуже і, можливо, надто загальним, оскільки травма і посттравматичний розлад бійця на лінії фронту, травма волонтера, травма жителя, що залишився на окупованій території, травма матері, яка живе в тилу і підхоплюється під час вибухів, тривожачись за свою дитину, травма матері, яка вивезла свою дитину з країни у безпечніше, але чуже місце, травма дитини - це різні ситуації, різні стани, прояви і переживання і, відповідно, потребують різної за формою та тривалістю роботи.
І все ж виділимо деякі універсальні моменти. Однією з характерних ознак травмувального досвіду є розщеплення - розпад цілісності людського тіла та психіки, коли може виникати відчуття «окремішності», відстороненості від тіла й емоцій, тому що під час шокової психічної травми і тіло, і психіка загалом включаються у розв'язання основного завдання - вижити!

На тілесному рівні можна спостерігати різні види пекучого, колючого, нестерпного болю, неконтрольовані патерни дихання, травлення і руху, спазми в м'язах, «замороженість» тіла, відбувається викид стрес-гормонів (адреналін, кортизол, норадреналін), що призводить до змін у роботі органів і систем організму.
На емоційному рівні виникає неадекватний страх смерті та самотності, неконтрольований гнів, всепоглинаючий і безперервний біль від втрат і розставань, нестерпні відчуття відрази, сорому та провини.
І ці реакції можуть бути як гострими, ситуативними, так і відстроченими...
Досить часті прояви - посттравматичний стресовий розлад, тривожний розлад, депресія, а також своєрідні «пастки» - різноманітні симптоми (проблеми зі сном, відчуття безпорадності, відсутність мотивації, компульсивні дії або нав'язливий аналіз їх тощо) та синдроми (синдром «провини уцілілого», синдром відкладеного життя, синдром фантомної сирени, синдром біженця тощо).
Особливість травми війни пов'язана з тим, що людина немов потрапляє між двома, з психологічної точки зору, вимірами війни - екзистенціальним, що ставить людину віч-на-віч із кінцівкою її життя та в пошуку відповіді на запитання про сенс існування тут-і-тепер часом приводить до відповіді, що цінність життя може бути не найголовнішою (а, наприклад, волонтерство як сенс служіння людям). Друге не цілком звичайне - це потрапляння в зону потужного афекту. Специфіка емоцій і переживань у війні - їхній: 1) крайній прояв (страх - до тваринного жаху й паніки, гнів - до всепоглинаючої люті, безсилля - до цілковитого ступору тощо), та 2) проживання колись незнаних почуттів (насолода, коли бачиш мертвих ворогів; полегшення, коли «прилетіло» не в мою домівку, і т.д.).
Одним із яскравих маркерів, що позначають і супроводжують життя українців нині, в умовах війни, є, безумовно, тривожність. І соціальні мережі, і численні публікації рясніють порадами «як уникнути...вберегти... подолати... впоратися...».
У мене абсолютно немає бажання йти за цією схемою і навести «5, 10 або 15 способів...» Почасти тому, що для різних людей, я думаю, немає універсальних порад. Почасти, тому, що гештальт-терапія працює дещо інакше...
.jpeg)
І все ж таки... За аналогією з інструкцією щодо маски, яку в разі аварії літака треба насамперед одягнути собі, і тільки потім - дитині, є підглянута мною в якійсь статті метафора-інструкція: щоб менше травмуватися, треба виробити психологічний бронежилет. Отже, моє бачення «психологічного жилета»:
- Розуміння того, що конкретно для мене є тригером, який «запускає», скажімо, тривогу (найчастіше це інформація, можливо, надлишкова і суперечлива).
- Пошук способів уникнути зустрічі з цим тригером (припиняю безперестанку гортати стрічку новин, обмежую час пошуку та перевіряю достовірність інформації, не спілкуюся з людьми, після спілкування з якими втрачаю стійкість тощо).
- Спілкування з однодумцями, які підтримують і поділяють мої моральні, політичні, загальнолюдські тощо настанови (травма виникає, коли недостатньо підтримки з навколишнього середовища).
- Опора на особисті та національні психологічні ресурси (діти, гумор, мрії про майбутнє, культура, духовність тощо).
- Перебування в «тут-і-тепер», у контакті з людьми, зі своїми почуттями.
- Прояв амбівалентних почуттів і дій (наприклад, з одного боку, потреба в усамітненні, укритті, з іншого - у спільності, сумісності; з одного боку - лють «до них», з іншого - величезна теплота «до своїх»; з одного боку - втрата тілесності буквально, з іншого боку - величезна потреба в тактильних контактах...).
- Звернення по професійну допомогу - до психолога, психотерапевта. Зараз так важливо визнати і використати своє людське право страждати і не залишатися в цьому стражданні самому!
- Парадоксальне визнання, що саме зараз, у війну, я в чомусь зростаю (більше ціную людей , оформилася громадянська позиція, стаю більш безстрашним тощо).
І нехай на допомогу і підтримку буде знання, що, незважаючи на травматизацію, після неї зберігається область здорових тілесних реакцій і здорових психічних структур, які, як і раніше, цікавляться реальністю. Вони можуть висловлювати почуття, допомагають встановлювати міжлюдські зв'язки і вступати в близькі стосунки, а також виходити з них... У важкі часи вони дають надію на адекватне розв'язання нагальних проблем. Вони здатні наполегливо прагнути до мети - виходу з розщеплення.
Це означає, що прогноз, навіть якщо людина пережила психотравмувальну подію, може бути оптимістичним (за опублікованими статистичними даними, у 70%) людина ПТСР не матиме) - Ми Можемо Впоратися З Травмою!