Як правильно вибудовувати особисті кордони

Кордони і дитинство

В нашому житті кордони зʼявляються ще з дитинства. З першими кордонами дитину знайомлять батьки.

Говорячи: “Не лізь ручками до вогню - обпечешся”, або “не чіпай собачку, бо може вкусити”, в якомусь сенсі, вони будують для дитини більш зрозумілий і безпечний світ, який вона може осягнути та відчувати себе безпечно.

В процесі зростання, батьки знайомлять дитину з ще однією важливою формою кордонів - режимом дня.

Далі, одним з визначальних етапів у розвитку дитини в контексті кордонів є вік трьох років. У цьому віці вже формується відчуття власності. Дитина все частіше каже “моє!”, “сам!”.

На цьому етапі в батьків зʼявляється ще одна важлива задача - дати свій власний простір дитині. В цей період психологи радять давати дитині власну кімнату, де вона могла б залишатися наодинці і організовувати свій простір.

Прагнення дитини до власного простору в цей період може проявлятися також в побудові халабуд, схованок як символів власного простору з власними кордонами.

Далі, з розвитком дитини, тема кордонів у відносинах з батьками розширюється. Пізніше сюди можуть входити питання:

• розподілу домашніх обовʼязків;
• відповідальності за шкільне навчання;
• з розширенням соціальних контекстів життя дитини, нові кордони дозволених і недозволених соціальних контактів, речей в житті дитини.

Отже, усе вищенаведене так чи інакше буде впливати на те, які відносини зі своїми кордонами дитина буде мати в майбутньому.

Наведу приклад:

Дитина росте в дуже контролюючому просторі, де в неї немає можливості мати чогось свого, окремого, куди б не втручалися б батьки. В неї немає можливості мати улюблені справи, хобі. Натомість усі ці теми для неї обирають батьки. Батьки завжди знають, що краще для цієї дитини. Ймовірно, з відчуттям власних кордонів дитина буде не дуже знайома. В майбутньому їй може бути складно чітко окреслювати свої кордони;

Отже, через наведені приклади пропоную зробити кілька висновків:

Будівництво кордонів в житті людини починається ще з дитинства;

Перші кордони в житті людини будуються у відносинах зі своїми батьками. Тобто відносини, які будуть побудовані між батьками й дитиною, будуть напряму впливати на майбутні відносини дитини зі своїми кордонами (як дитина їх буде відчувати та в який спосіб вона буде вміти їх розставляти і відстоювати).

Кордони в сучасному світі

Наступним кроком, пропоную трохи більше розкрити тему кордонів і безпеки. Таким чином, спробую трохи більше підкреслити їх цінність для людини.

Яскравим прикладом кордонів в сучасному світі, на які люди можуть спиратися, є закони.

До прикладу, це може бути система законів в країні. Вона має чітко відокремити те, що дозволяється робити від того, що заборонено. Отже, коли всі закони виконуються, ми можемо говорити про певну безпеку в їх межах. Простим прикладом відчуття безпеки в цьому випадку може бути можливість залишити машину на стоянці з речами в середині й не боятися, що хтось ці речі поцупить.

Іншим класичним прикладом кордонів, який кожен з нас міг колись на собі відчувати - це підписання договорів. Договір - це формальна форма чіткого визначення кордонів у відносинах між двома субʼєктами, яка дає можливість кожному з них відчувати себе безпечно в межах цих домовленостей. Підписуючи договір, ми чітко визначаємо строки, умови, штрафні санкції, права та обовʼязки. Це все в майбутньому дає нам підґрунтя відчувати себе безпечно у таких відносинах.

Менш формальною, але не менш вживаною формою кордонів може бути поняття “норми моралі”. Для кожного соціуму вони можуть бути різні. Вони можуть бути обумовлені історично і культурно. З класичних норм моралі, які мені спадають на думку, може бути принцип ввічливості. Як каже Вікіпедія, “Зазвичай ввічливість дозволяє людям відчувати себе комфортно в товаристві один одного і уникати напруженості у відносинах.”

Кордони та цикл контакту

Тепер, коли тема кордонів трохи розкрита, пропоную роздивитись будівництво кордонів з точки зору циклу контакту людини з середою і модальностей контакту. Візьмемо простий приклад:

Людина домовилась з другом про зустріч на конкретний час. Прийшла вчасно, але друга немає. Уявімо, що б могло теоретично відбутися у випадку, коли людина задовільнила б свою потребу у відстоюванні своїх кордонів.

На першій фазі контакту (преконтакту), людина відчуває, що її пульс стає частішим, що в районі сонячного сплетіння щось починає стискатися. Вона називає це роздратуванням або злістю. Людина відчуває потребу зберегти-відновити свої кордони.

На другій фазі контактування вона вибирає певну дію - прояснити ситуацію з другом. Сказати, що їй не подобається, коли він запізнюється і попросити так більше не робити;

На фазі фінального контакту людина користується обраним методом і говорить про свої кордони;

На фазі пост-контакту в залежності від результатів бесіди, людина присвоює собі отриманий досвід.

Тепер пропоную розібрати модальності контакту для цього випадку. Іншими словами, що може піти не так в процесі задоволення потреби.

Конфлюенція

Отже, коли ми говоримо про фазу преконтакту, то модальністю, яка може виникнути тут - є конфлюенція або злиття. При цій модальності контакту, людина може відчувати певні переживання, але їй буде дуже складно їх якимось чином ідентифікувати або назвати. Тому вона не зможе мобілізувати енергію і діяти відповідно в цій ситуації. Скоріш за все, коли друг прийде з запізненням, людина зустріне його мовчки переживаючи всередині якийсь складний набір почуттів, який вона не зможе пояснити, отже і не почне нічого прояснювати.

Зазвичай в терапії працюючи з конфлюенцією клієнт вчиться відокремлювати себе від середовища і ідентифікувати свої відчуття, бажання і потреби.

Тобто якщо ми кажемо про роботу над власними кордонами, то ми можемо виділити кілька важливих кроків, або факторів, над якими потрібно працювати:

Вчитися ідентифікувати свої переживання базових емоцій (радість, здивування, сум, гнів, страх і огиду). Вчитися говорити про них через “Я відчуваю”. Вчитись відчувати, як вони відтворюються в тілі. Для покращення звʼязку з власним тілом можуть гарно підійти тілесні практики. Наприклад, йога.

Вчитися відокремлювати себе і свої бажання від середи й брати відповідальність за результати своїх дій і бажань. Для цього можна вчитись дивитись на життя через призму “Я обираю”. Бо коли ми щось обираємо - це означає, що ми присвоюємо собі це бажання і готовність нести відповідальність за наслідки;

Вчитись говорити “ні” тому, що ви не обираєте. Часами це зробити дуже складно, бо сказати “ні” в певному сенсі для нас означає відштовхнути когось, не вибрати когось. І через те, що ми самі не здатні ще пережити той факт, що нас можуть не обирати і відштовхувати, нам складно це робити з іншими людьми;

На другій фазі циклу контакту - контактуванні, на нас можуть чекати такі модальності як інтроекція і проєкція, а пізніше ретрофлексія і дефлексія.

Інтроекція

Інтроекція - це простими словами певні переконання, яких ми дотримуємось, але ніколи не намагалися їх актуалізувати для себе. Для прикладу, який ми наразі розбираємо, чудовим інтроектом може бути “злитися не можна”, “якщо людина злиться - вона не любить”. І тоді, під страхом зруйнувати відносини, людина скоріш за все відчує всередині роздратування, але задушить його і нічого не скаже другу який запізнився.

Отже, як і в попередньому прикладі, для того, щоб успішно будувати свої кордони, потрібно працювати над своїми інтроектами. Якщо вас зупиняють якісь переконання, спробуйте задати собі наступні питання:

• А хто сказав, що це так і є? Кому належить це переконання? Чому це могло бути важливо для них-нього-неї? Тут важливо зрозуміти, що ці переконання могли добре підходити тим людям, які вас цьому навчили (ваші батьки, вчителі й т.п), але наразі, вони не дають вам рухатись вперед.
• Чи завжди це саме так відбувається? Може були випадки, коли було інакше?

Головна задача тут - зменшити силу цих переконань. Коли вона буде менше, в людини може зʼявитися сміливість діяти.

Наступна модальність на фазі контакту “проекція” не дуже підходить під цей конкретний випадок відбудови своїх кордонів, тому роздивлятись я її не буду.

Ретрофлексія

За визначенням простими словами ретрофлексія - це ситуація, коли ми робимо собі те, що хотіли б зробити іншим. На нашому прикладі, якщо герой нашої ситуації ретрофлексує роздратування і злість, в нього можуть виникнути певні тілесні відгуки у виді стискання кулаків, хлопання себе, напруження жувальних мʼязів і тому подібне. Цей список не є виключним. Ретрофлексія може проходити і майже непомітно. Людина може пізніше відчувати певні тілесні симптоми у формі печії, головного болю або болю в горлі.

Ретрофлексія може виникати, як надбудова над інтроекцією. Тобто людина ретрофлексує, тому що не може направити енергію на задоволення потреби (тому що має певний інтроект).

Оскільки тема цієї статті - це робота з власними кордонами, я пропоную досліджувати власну ретрофлексію як маркер того, що ви щось стримуєте в моменті.

Скоріш за все, найперший і простим завданням тут може бути - виводити в площину усвідомлення сам факт стримування і ретрофлексії. Бо, якщо це відстежувати, потім можна буде проаналізувати, що саме стримується.

Дефлексія

Знову ж простими словами, дефлексія - це спроба скинути напругу переживання певних емоцій коштом якоїсь іншої дії, яка не направлена на задоволення потреби. З класичних прикладів дефлексії розглядають засміювання (переведення в жарт). Отже, якщо роздивлятися наш приклад, то герой нашої історії замість прояснення відносин може, наприклад почати сварити якусь третю особу перед другом який запізнився.

Дефлексія може точно заважати людині відстоювати свої кордони. І виглядає так, ніби прямим методом подолання дефлексії є - залишатися в переживаннях і діяти з них. Але тут я хочу нагадати, що усі модальності контакту також називаються “захисними механізмами”. Отже, їх використання дуже важливе для нашої психіки для самозбереження. В процесі терапії терапевт спеціально створює безпечний і підтримувальний простір для того, щоб клієнт міг в ньому робити змоги не втікати від переживань, а навпаки потроху витримувати їх. Отже, якщо людина не користується послугами терапевта, то задля відстоювання кордонів не дефлексуючи, людина скоріш за все для початку має вибрати якусь більш безпечну для себе середу. Безпечну в контексті людини.

Комусь може бути небезпечно працювати над кордонами з близькими людьми. Тоді треба потроху вчитися це робити на незнайомих людях;

Комусь навпаки, особливо небезпечно це робити з незнайомими людьми. Тоді навпаки - вчитися з близькими.

Еготизм і Знецінювання

Еготизм і Знецінювання в цій статті ми розбирати не будемо, бо це модальності контакту, які заважають людині асимілювати новий досвід, навіть коли він трапляється. А центральна тема статті - це спроба подивитись на те, як цей новий досвід отримати;

Міні-висновок

Якщо зібрати усі наведені приклади до купи, то вийде приблизно такий список речей, на які потрібно звертати увагу при роботі з побудовою або відстоюванням власних кордонів:

Відчуття власних переживань через тіло. Вчитися ідентифікувати та називати їх;

Присвоювання собі своїх бажань і відокремлення їх від бажань інших людей. Навчання брати відповідальність за свої бажання;

Навчання говорити “Ні”;

Актуалізація власних переконань. Присвоєння собі тих, які актуальні на цей час в житті, віддача неактуальних тим, кому вони були актуальні;

Спостереження за своїми реакціями в ситуаціях, де йде мова про побудову кордонів. Визначення точок, в яких складно проявлятися і це призводить до загортання енергії всередину, або до скидання енергії в інші дії. Робити спроби залишитися в актуальних переживаннях в альтернативному просторі (терапевтичному, або більш безпечному нетерапевтичному);

Наостанок

В залежності від розуміння власних кордонів людиною, складність їх побудови може бути різна. Але в незалежності від рівня складнощі, кожен раз людина буде потрапляти в ситуацію невизначеності, бо той чи інший кордон буде зʼявлятися на мапі відносин і це буде означати, що є певні зміни. Це буде означати, що людина(люди), з якою ми пробудовуємо кордони тепер має жити в нових умовах. І ми не можемо бути певні, як вона буде на це реагувати. Це може створювати відчуття небезпеки.

Щоб не зупинятися в небезпеці, пропоную спиратися на кілька ідей:

• Боятися і робити. Це одна з дуже важливих концепцій, з якою я познайомився, коли почав своє навчання в гештальт підході. Вона дозволяє присвоїти собі страх до руху вперед не заперечуючи його і власне робити певний рух;
• Знаходити додаткові опори для будування кордонів (для подолання страху):
• На власну злість, яка виникає у відповідь на порушення кордонів;
• На власну цінність і цілісність;
• Памʼятати, що є багато способів вибудування кордонів. Від прийняття посунутих кордонів до компромісу і ультиматуму (і мільйон комбінацій між ними). І ми можемо шукати оптимальний спосіб поряд з людиною, з якою ми ці кордони будуємо;
• Кордони - це завжди про двох (і більше). І інколи ми можемо спиратися на другу людину. Особливо, коли це побудова кордонів у близьких відносинах;
• Ну і остання ідея, на яку ви можете спиратися - в будуванні кордонів, як і у багатьох інших ініціативах, важливо зробити перший крок.

Бажаю вам перших кроків в роботі з вашими власними кордонами.