Вбивство в терапії

Кілька слів із моєї сертифікаційної роботи супервізорської програми з гештальт-терапії. Про принципи роботи психотерапевта на основі 10 «заповідей», точніше, висловів, отриманих на горі Синай. Розглянемо вислів — «Не вбивай». Слова ясні, але в чому ж сенс цієї «заповіді»?

Йдеться не лише про фізичне вбивство людини. Ба більше, у деяких випадках вбивство може бути виправданим — наприклад, у випадку самозахисту. У кожної людини є своє сприйняття світу, розуміння життя, свої цінності — і вони є недоторканними для оточуючих. Тому в цій «заповіді» міститься заборона на будь-яке применшення життя іншої людини і її самовираження. До цього належать заборони соромити, принижувати, висміювати людину, адже людина, що відчуває сором, ніби помирає в цей момент. У Талмуді сказано: «Хто соромить іншого при людях так, що той блідне, той втратить частку в майбутньому світі» (Бава Меція 59а). Змушувати людину бліднути — схоже на вбивство, адже кров відтікає від обличчя, з’являється блідість. І це справді подібне до вбивства (там же 58б), а страждання від цього — гірші за смерть. Тому сказано: краще людині кинутися у палаючу піч, ніж осоромити іншого на людях (там же 59а). Ба більше, заборона вбивати включає й заборону на самогубство. Як це розуміння відображається в психотерапії? Терапевт — це доброзичливий свідок життя клієнта. Одне з завдань психотерапії — показати важливість і цінність життя клієнта таким, яким воно є зараз. Важливо висловити повагу до його пройденого шляху та життєвого досвіду. Це є основою для усвідомлення клієнтом цінності свого життєвого шляху — яким би він не був. До цього належить і повага до опору клієнта в процесі терапії. Як це впливає на хід терапії? «Зміни відбуваються тоді, коли людина стає тим, ким вона є насправді, визнаючи свій життєвий досвід і усвідомлюючи його цінність, а не тоді, коли намагається стати тим, ким вона не є, знецінюючи свій унікальний шлях» (парадоксальна теорія змін). У цьому сенсі терапевт повинен підкреслювати цінність пройденого клієнтом шляху, «вписувати» цей досвід у його особистість (його ідентичність), допомагаючи побачити, в якій точці життя клієнт знаходиться зараз. Щодо створення терапевтичного простору на сесіях, терапевт має слідкувати, щоб у процесі сесії не «вбивати» ні особистість клієнта, ні свою власну, тобто не применшувати ні себе, ні клієнта. Терапевт має тримати це на увазі і за потреби озвучувати те, що відбувається в сесії. Спроби клієнта «вбивати» або себе, або терапевта потрібно фруструвати (не підтримувати). У сесії має з’явитися і клієнт з усвідомленням цінності свого життя, і терапевт з повагою до себе та своєї ролі. Саме це трансформує простір між клієнтом і терапевтом, у якому стають можливими терапевтичні стосунки та альянс. Усвідомлення цінності один одного — це основа діалогу. Без цього терапія неможлива.

З етичного кодексу: «У основі терапевтичних стосунків лежать:

– Підтвердження однакової цінності кожної особистості;

– Визнання унікальності кожної особистості, незалежно від расових, етнічних, релігійних, статевих, вікових та інших відмінностей;

– Визнання значущості автономії і саморегуляції особистості в контексті міжособистісних стосунків».

Як уже було сказано, заборона вбивства включає й самогубство. Якщо людина знецінює себе, свій досвід і сприйняття світу, вона здійснює акт саморуйнування.