Аспекти роботи з прийняттям відповідальності за вибори в психотерапіі у військовий час
Ситуація війни вимагає вибору, часто – складного, який ми не запитували, досвіду, який не потрібен, і від якого майже кричиш: «Ні! Не хочу!».
Всі ми жертви війни, російської військової агресії - це зовнішні умови, але є і внутрішнє, психічне.
Наведу уривок із книги «Вибір» Е. Егер.
«Говорячи про жертв і тих, хто вижив, я не покладаю вину на жертв – багато з них не мали жодного шансу…
…І я сумую над кожним життям, поламаною війною…
…Є різниця між віктимізацією та віктимністю…
…Синдром жертви зумовлений внутрішнім станом людини. Ніхто, крім нас самих, не може нав'язати нам психологію жертви. Ми входимо в роль жертви не через те, що відбувається, а тому, що приймаємо рішення триматися свого мучеництва. Починає розвиватися свідомість жертви – свідомість, що ламає наш світогляд та наш спосіб життя; свідомість, з якою ми стаємо людьми негнучкими, які ганьблять, безжальні, що вимагають каральних санкцій, песимістичні, що застрягли у своєму минулому, з відсутністю здорових обмежень. Ми вибираємо психологію жертви, самі укладаємо себе на застінок і перетворюємося на своїх тюремників» Так Едіт Єва Егер, психолог, яка вижила в Голокості.
Важливо усвідомлювати, що ми вже зробили вибір: поїхати чи залишитися, повернутися, перечікувати, будувати життя у іншій країні, місті тощо. Якщо ми цього не робимо, ми функціонуємо у синдромі жертви, втрачаючи сили.
Роль жертви в трикутнику С. Карамана, як відомо, тримається на неприйнятті власної сили, позбавляючи нас віри в себе, можливості орієнтації в життєвому просторі, віри та надії, які такі важливі у ситуації війни.
Навіть визнання власного безсилля у ситуації війни вимагає сили: я не впорююсь, мені потрібна допомога, до кого я можу звернутися, щоб отримати її? І докладати зусиль, щоб підтримати себе через здобуття внутрішньої та зовнішньої опори. Здобувати досвід і приймати (асимілювати) його, дізнаючись про себе, про Іншого, про світ: те важливе, на що можна спиратися надалі.
Для цього важливим є визнання наявності ступенів свободи навіть у неможливій ситуації, парадоксального прийняття можливостей робити вибір та приймати відповідальність за нього. Про це пише й інший всесвітньо відомий психотерапевт, який вижив у Голокості, і створив третю Віденську школу психотерапії, - Віктор Франкл.
Якщо я визнаю реальність свого вибору в ситуації неможливості та болю, - я маю силу. І це - складна психічна робота, яка зараз стає все більш затребуваною. Вона не відкидає роботи з переживаннями страху, тривоги, болю та інших складних переживань, з якими стикаємося ми самі і наші клієнти. Є спокуса залишатися в болю, у роботі з почуттями (це - важливе, і не єдине завдання психотерапії), або вискочити з неї швидше (часто - через неможливість прийняти свою).
І це - наше психотерапевтичне мистецтво: не проскочити момент, коли разом із проживанням почуттів та переживань, важливо підтримати клієнта у прийнятті опори на власні відповідальні вибори в житті, тому житті, якого ми не бажали, але в якому ми живемо і діємо, роблячи те, що ми можемо, в ситуації життя у війні.