Сімейні відносини та війна (з виступу Оксани Сиченко на 21 Конференції Ризького інститута гештальт-терапії)

Всі заховані болючі моменти в сімейних відносинах, які раніше нам вдавалось обходити, не помічати, які не були такими видимими, стають яскравішими.

Попередні моделі поведінки повертаються, навіть, якщо ви їх проробляли, - у вас і у партнера. ⠀ 
І це нормально, ставати на ті ж граблі – нормально, бо нам усім зараз тяжко. Найзвичніші механізми захисту знову стають на передній план, і ми можемо цього лякатися.

І справді, зараз залишатися в позиції спостерігача, усвідомлювати і працювати з цим - важко, оскільки психіка і так не встигає достатньо відпочити і багато зусиль йде на те, щоб справлятися з викликами життя, не кажучи вже про роботу над стосунками в родині. 

На тлі руйнування та агресії в нас самих цього стає більше, і простіше – напасти та зруйнувати один одного. Особливо, якщо реакція партнера відрізняється від вашої. 

Але що ми можемо зробити зараз, щоби спробувати зберегти стосунки? ⠀

Зверніться до свого співчуття. Знайдіть за пеленою розчарувань, злості та розпачу те тепле, що залишається у серці до коханої людини. 

Так, ви зараз можете розчаровуватися один в одному: можливо, хтось із вас очікував, що партнер буде сильнішим, стійкішим і активнішим, але зараз він стає закритим, уразливим і відстороненим. ⠀ Або хтось не готовий був зустрітися з тривожністю, страхом і панікою близької людини. ⠀ Але це не означає, що людина тепер завжди буде такою. Вам відкривається ще одна його сторона, і зауважте, поруч із цією його стороною і ви відкриваєтеся по-новому.

Сім'я – це система. І кожен займає свою позицію, щоб зберігати баланс: хтось бере на себе лідерство, а хтось проживає безсилля. Хтось бере на себе агресію, а хтось - сум. Хтось переживає всю тривогу, а хтось залишається спокійним. ⠀ Я прошу вас спробувати розглянути за цими позиціями все-таки Людину. Цілісну людину, яка може бути різною. І зараз він, ваш партнер, саме такий. ⠀ 

Ми впораємося з болем, як можемо. І якщо знати про це, пам’ятати , що кожному з нас зараз боляче, можна звернутися до співчуття. ⠀ 

Згадайте торкання ваших рук, як ви дивилися люблячими очима на один одного, як вечорами сідали за фільми і балакали про життя… що ще з цього гріє ваше серце? Торкається? Відчуйте це.

Ви зараз потрібні один одному. ⠀ Зверніться не до захистів психіки, які вас дратують, а до того, що за ними – до душі, яка болить. ⠀ Згадайте ваші сімейні традиції, які були раніше, спробуйте створити нові – робіть те, що вас поєднує. ⠀ Не бійтеся бути вразливими… ваша відкритість може відкрити інше серце. ⠀

Якщо ми захищатимемося або воюватимемо один з одним замість того, щоб об'єднатися проти реальної загрози, нам буде складніше справлятися з тим, що відбувається. ⠀ Ті хворобливі зміни у ваших відносинах, які зараз з'являються, — це не лише через вас, та патрони ваших стосунків, а ще й через війну. ⠀ Спирайтеся на те, що було між вами і залишається, навіть якщо, здається, залишилося зовсім небагато. Ми потрібні один одному як ніколи.

Оксана Сиченко, Ніоза Губанова