Специфічні прояви: сором'язливість, плаксивість, брехливість, фантазування, крадіжки, ябедництво, надмірна агресія або підпорядкованість.

Помірний гнів виступає як джерело віри в себе і підтримує самооцінку, але сильний і нерегульований гнів шкодить, оскільки спонукає до імпульсивних руйнівних і ворожих дій.

Те, як і де поводитися агресивно, проти кого спрямовувати агресію, і в якій формі - зазвичай пропонується і регулюється нормами суспільства. Навчити дитину соціально прийнятних форм для вираження гніву, розвиток здатності саморегуляції - завдання дорослих людей, батьків.

Підвищена агресивність дітей є однією з найчастіших проблем у дитячому колективі. Давайте розглянемо вікові особливості та норми агресії, а також форми агресивної поведінки.

Приблизно з півтора-двох років агресія, що виникає у дитини, починає нею усвідомлюватися і цілеспрямовано використовуватися у вигляді непослуху дорослим, відмов, свавілля у відповідь на обмеження. У цьому віці переживання агресії вирішує два завдання: виділити себе з пари з матір'ю та освоїти спектр агресивних почуттів. Тут важливо не забороняти і не потурати проявам агресії, а очолити її, навчити розпізнавати, називати і виражати в соціально прийнятній формі. Такою формою для дітей є гра.

Вікові прояви агресії:

Приблизно до чотирьох років, до освоєння мови, переважає фізична агресія (вдарити, штовхнути) або еквівалент вербальної (плюнути, вкусити).

З наближенням до шкільного віку збільшуються прояви вербальної агресії (обзивання, образи, передражнювання).

І, хоча форми агресивної поведінки мають вікові контури, рівень агресивності залежить від рівня тестостерону та впливу сім'ї, а також впливу психотравмуючих подій на психіку дитини.

Ознаки агресивної поведінки, на які варто звернути увагу

• виражене прагнення до домінування над іншими та використання їх у своїх цілях
• тенденція до руйнування
• спрямованість на заподіяння шкоди оточуючим
• схильність до насильства, жорстокість
• захисна агресія з невідповідністю за силою відповіді (поламати іграшку, якщо не дали погратися) або контекстом (вдарити у відповідь на доброзичливу посмішку, щоб не насміхалися).

Окремі форми агресивної поведінки:

• пасивна агресія: сором'язливість, плаксивість, брехливість, фантазування, злодійство, ябедництво.
• аутоагресія: дитина б'є себе, схильна до побутового травматизму, гризе нігті, часто хворіє.

Важливо розуміти, що агресивна поведінка дитини створює труднощі не тільки для своїх однолітків, а й сама дитина потрапляє в замкнене коло "агресія-відторгнення", в якому почувається самотньо. А також за зовнішньою стороною (агресивною поведінкою) може ховатися велика кількість страхів, тому що гнів і страх взаємопов'язані - вони лежать в основі інстинкту самозбереження. І, відповідно, навпаки: там, де на поверхні багато страхів, у тіні - пропорційна кількість агресії.

Тобто, інший бік медалі - сором'язливість ("діатез" на спілкування).

Ознаки сором'язливої поведінки:

• пасивність, крайня боязкість
• скутість в емоціях, мовленні, поведінці
• небажання відпускати батьків
• крайня форма: приєднання невротичних симптомів у вигляді тиків, заїкання, елективного мутизму (вибіркової відмови від мовлення).

Часто батьки пригнічують агресію в дитині раніше, ніж вона сама усвідомила, що це за почуття. Дорослі блокують злість дитини "на виході", створюючи відчуття, що це справді щось небезпечне. Тоді будь-яке невдоволення чи агресивно забарвлене почуття сприйматиметься дитиною як заборонене. Уникаючи відчувати злість і пригнічуючи її, така людина все одно її висловлюватиме, не усвідомлюючи цього сама. Таким чином, діти можуть використовувати захисний механізм "звернення" - демонструвати емоцію, протилежну гніву, - страх залишитися без мами. Або звертати свій гнів на себе - "заганяти себе" в заморожене, нещасне, безсловесне створіння. Або, наприклад, виникає симптом, коли дитина з чужими людьми не може сказати й пари слів.

При цьому за маскою сором'язливості часто ховаються жага до лідерства, образливість, владний характер і впертість.

Звісно, за будь-яких описаних проявів у дитини доцільно звернутися до психолога, який виділить причину такої (агресивної, сором'язливої) поведінки, з'ясує почуття й переживання дитини, обере шляхи корекції та дасть рекомендації батькам. Бажано вирішити цю проблему до школи, щоб у дитини не ускладнювався процес навчання.

Прийоми роботи з агресивними та сором'язливими дітьми мають свою індивідуальну специфіку, залежно від причин, але загалом полягають у тому, щоб в ігровій безпечній формі виявити приховані за цим почуття, здійснити неодноразово зупинену дію в соціально прийнятній формі та знайти екологічні способи проявляти себе, а також розвернути фокус уваги на навколишній світ, на розвиток стосунків з оточуючими. Крім цього, робота з батьками передбачає дослідження стилю виховання і власної батьківської тривожності/проявів агресії.