В пошуках втраченої безпеки
Присутність безпечного відчуття світу - не є відсутністю небезпеки у ньому.
Безпека виявляється через важливі речі, наприклад:
- присутність нашого звичного світу та способу життя,
- важливих людей в житті,
- переживань себе та того, особливого, що є між нами поряд,
- звичайних «ритуалів», предметів, різних дрібниць, що складають нам світ, того що ми професійною мовою називаємо життєвим фоном.
Часи війни змінили наше життя, під час корінним чином. Саме тому у найбезпечнішому світі ми можемо відчувати небезпеку, а у найнебезпечнішому – безпеку.
Перед нами, як перед гештальт-терапевтами постало завдання, яке є ширшим, ніж звичайне для нас, відтворення життєвого фону.
Під час війни ми створюємо новий фон в альянсі клієнт-психотерапевт, надаючи можливість безпечного поля в небезпечному світі. Це є профілактикою феномена «вивченої безпорадності»: я зі своєю життєвою енергією не потрібний, ні в чому не має сенсу, я ні на що не впливаю…
В психотерапевтичних стосунках створюється такий досвід, в я кому клієнт відчуває що має право бути собою в своїх переживаннях, його не відштовхують, не осуджують. В психотерапіі клієнт знаходить того, хто підтверджує, що його, клієнтське, я зі своєю життєвою енергії потрібно, і з ним можна жити, не роз'єднуючись з іншими, із світом навколо. Якщо тиснути частину себе, вона неодмінно вибухне і має шанс розтрощити все довкола. Важливо знайти від’єднанні частина себе поряд з психотерапевтом та з'єднатися з ними, отримуючи енергію жити. Саме це надає можливість діяти, відчувати силу та можливості навідь у рамках воєнного часу.
Підсумуємо, коли є безпека, опора та бачення себе та Іншого, невизначеність сприймається як ресурс. І психотерапія виступає в якості ресурсу для створення стійкості у невизначеності широкого світу.
Вадим Гречка, Оксана Сиченко (за матеріалами групової супервізіі Вадима Гречки)