Як допомагає психотерапія з проблематикою залежної поведінки від іншої людини

Якщо ненавиджу, автоматичною реакцією є: викинути тебе зі своїх кордонів, а ти, мій інший, у цей час любить так потужно, що бажає, щоб я залишився поруч зі своєю ненавистю, чого б це не коштувало. Потім ролі змінюються. "Доганялки" - сценарій, який відстеження в багатьох парах.

Це - гра, така звичайна в багатьох парах, що стала майже єдиним способом бути разом, відчуваючи мучення, з гірким, проте таким приємним звичайністю, смаком.

Щоб не відтворювати цей спосіб життя, важливо поєднати залежну поляризацію, яка полягає в тому, що я можу відчувати до однієї людини лише одне переживання (або люблю, або ненавиджу). Кинути ці відносини- не є виходом, бо патерни (звичні способи організовувати стосунки) мають схильність до відтворення. І, скоріш за все, в нових стосунках ви знову станете залежним емоційно.

Що я особисто можу зробити з цим, якщо відчуваю, що ігри в "доганялки" набридли? Просто і більш важко, ніж може здаватись. Бо як же непросто поєднати два спрямування до однієї людини:

Я можу:

• і любити і злитися (ненавидить) одночасно,
• і сумувати і радіти,
• і відчувати провину й подяку тощо.

Це - саме те, що психотерапети називають інтеграцією полярностей:

• бути і тим, і іншим,
• відчувати і те, і інше.

Навідь зараз, коли я не сприймаю позитивно те, що ти робиш, я не перестаю любити тебе.

Це - те, що важливо дати нашим дітям, це - те, що ми маємо розвивати у собі, якщо як діти, ми не одержали цього досвіду від своїх батьків.

Цей досвід ми можемо отримати у дорослому житті у спеціально створених умовах, в особистій пстхотерапії, в груповій. Бо нашому психічному тільки дай можливість відчути, що "так буває", "так можна було?!", і ми, самі по собі, навідь, не помічаючи як само, відтворюємо отриманий досвід у житті, створюючи із залежності сумісність та можливість бути собою поряд з іншим.