Інцест, надія на лікування...

Цілком імовірно, що в декого пробігли мурашки по шкірі після цих слів... А хтось скрикне щось на кшталт: "А не можна було б м'якше почати?" У когось "відключиться" слух... Але почати потрібно саме так, тому що численні табу заважають допомогти і врятувати людину, яка опинилася у вище описаній ситуації! Ця робота присвячена темі, з якою я зіткнулася у своїй практиці в 2009 році, коли одна з моїх клієнток, яка прийшовши до мене вже на 11-ту сесію, сказала, що в дитинстві була зґвалтована батьком, - інцест.

Для початку давайте дамо визначення: інцест (лат. incestus - "злочинний, гріховний"), кровозмішення - статевий зв'язок між близькими кровними родичами (батьками та дітьми, братами та сестрами).

Віддаючи пальму першості психоаналізу, коротко розглянемо розуміння інцесту саме в аналітичній психології, психотерапії. У класичному психоаналізі проблема інцесту обговорювалася у зв'язку з розглядом психосексуального розвитку людини. Відповідно до ідей З. Фрейда, перший вибір сексуального об'єкта завжди є інцестуозним. У маленького хлопчика він спрямований на матір. У маленької дівчинки - на батька. Ця інфантильна схильність до інцесту пов'язана з комплексом Едіпа/Електри, що зумовлює первісну сексуальну орієнтацію дітей, яка проявляється у потязі хлопчика або дівчинки до протилежної статі батьків.

Виховання і моральні заборони стримують прояв інцестуозних бажань у дітей. Проте нерідко вони знаходять свою реалізацію в дитячих фантазіях. Маленька донька уявляє, що може отримати від батька подарунок - народити від нього дитину. Маленький хлопчик мріє про те, що, коли виросте великим, неодмінно одружиться зі своєю матір'ю.

Уявлення З. Фрейда про інцестуозні потяги дитини мали практичну спрямованість. У клінічному психоаналізі виникнення і розвиток неврозів безпосередньо співвідносилося з цими уявленнями. Вважалося, що в процесі свого психосексуального розвитку кожна людина відчуває несвідомі інцестуозні бажання, коли інфантильний вибір сексуального об'єкта обмежений своїми власними батьками, сімейним оточенням.

У міру статевого дозрівання дитина повинна здійснити відхід від батьків, перенести свої сексуальні потяги на інших людей. Син має переключити свої сексуальні бажання з матері на інші об'єкти любові. Дівчинка повинна змістити свої сексуальні орієнтації з батька на інших чоловіків.

Однак далеко не кожна людина здатна успішно розв'язати поставлені перед нею завдання, пов'язані з нормальним психосексуальним розвитком. Юнак може відчувати підвищену прихильність до матері, перебувати під її владою, обожнювати її образ. Він зіткнеться із серйозною проблемою, коли не зможе по-справжньому глибоко полюбити іншу жінку. Дівчина може зберегти свою первинну сексуальну орієнтацію. Це матиме відповідний вплив на її подальший розвиток, внаслідок чого вона не зможе створити свою власну сім'ю або буде в шлюбі фригідною (загальмованою, холодною, нечутливою до сексуальних стосунків). Усе це може призвести до виникнення неврозів.

Дитячі інцестуозні бажання знаходять своє відображення в сновидіннях дорослих. Інцест - це одна з центральних тем у душі людини і поява уві сні подібних фантазій означає подолання якихось бар'єрів і повернення до інфантильних стадій психосексуального розвитку. Вони проявляються не тільки в невротиків, а й у здорових людей. В останніх у сновидіннях трапляються різноманітні сцени кровозмісних стосунків між дітьми та батьками, сестрами та братами. З. Фрейд вважав, що в цьому відношенні невротики виявляють у перебільшеному і посиленому вигляді те, що може мати місце в сновидіннях здорових.

Ідеї З. Фрейда про властиві дитині інцестуозні потяги викликали заперечення у багатьох медиків, психологів, педагогів. Вони були сприйняті неоднозначно і серед психоаналітиків. Одні з них поклали ідеї З. Фрейда про інфантильну інцестуозність в основу подальшого розвитку теорії та практики психоаналізу. Інші переглянули ці ідеї, частково відмовившись від них.
У сучасному суспільстві досі існує стереотип, що насильство над дітьми - це явище вкрай рідкісне. В Україні офіційної статистики щодо поширеності насильства немає, проте такі дослідження проводилися за кордоном. За різними даними в Європі від 6 до 62% жінок і від 1 до 31% чоловіків зазнали сексуального насильства до шістнадцятирічного віку.
Фізичного насильства в Європі зазнають від 5 до 50% дітей віком до 6 років, причому в 90% випадків про акт насильства не повідомляють у правоохоронні органи. Мало підстав вважати, що в нашій країні стан справ інакший.

У суспільстві факт пережитого насильства зазвичай сприймається як ганебний, тому таємницю пережитого людина приховує впродовж усього життя, тоді як про інші види травмувальних ситуацій вона може розповісти без сорому й отримати допомогу фахівців. Латентність насильства над дитиною має під собою безліч причин. Коли жертвою насильства стає доросла людина, вона завжди розуміє, що те, що трапилося з нею, є неправильним і виходить за рамки нормальних людських стосунків. Дитина ж через відсутність життєвого досвіду може вважати, що насильницькі взаємини є нормальними. Тому вона мовчить і не просить про допомогу. У зв'язку з цим фахівцям стає відомо лише про невелику частку фактів насильства над дітьми. У зв'язку з прихованістю насильства дуже складно дослідити природу його впливу і наслідки пережитого насильства для дитини.

Цілком очевидно, що пережите насильство чинить широкий травмувальний вплив на психіку дитини. Наслідки насильства можуть мати як безпосередній (актуальний), так і відтермінований характер і стосуються не тільки самої жертви, а й її найближчого оточення і суспільства загалом.

Дитина-жертва насильства страждає з самого дитинства, вона приречена нести на своїх плечах тягар страшної таємниці події. За деякими психологічними дослідженнями, насильство може спричиняти порушення в її поведінці, емоційно-мотиваційній, соціальній та пізнавальній сфері. Оточення такої дитини також страждає через деструктивні зміни в її психіці.
Крім безпосереднього впливу, насильство, пережите в дитинстві, також може призводити до відтермінованих наслідків, які часто впливають на все подальше життя. Воно може сприяти формуванню специфічних сімейних стосунків, особливих життєвих сценаріїв. У своїй практиці я побачила, що дорослі люди, які пережили насильство в дитинстві, самі вчиняють насильницькі дії щодо власних дітей, подружжя або інших людей.

Як приклад: син злиться на батька, вважаючи його владним, або жорстоким, або байдужим, але, коли він виростає, то стає таким самим, як батько. Порочне коло замикається. Дівчинка, яку спокусив батько, злиться на матір за те, що та нічого не зробила. Але через цю злість вона рано чи пізно опиниться на місці матері. Чоловік, якого вона візьме в чоловіки, стане спокушати їхню доньку, і їй доведеться закрити на це очі. Так інцест передається з покоління в покоління.

Підлітки, які постраждали від насильства, переживають наслідки того, що сталося, особливо важко, з огляду на анатомо-фізіологічні, гормональні, емоційно-особистісні та психосексуальні зміни, що відбуваються в підлітковому віці.

Очевидно, що необхідно якомога раніше діагностувати факт насильства над дитиною та оцінити його наслідки для психіки. Це важливо як для психічного здоров'я самої дитини, над якою висить таємниця насильства, так і для суспільства загалом.

Психологи виділяють 3 типи інцесту:

1. Інцест першого типу - це інцест між родичами, що реалізується в сексуальних діях (між матір'ю і сином, батьком і донькою, між дівчиною та її дядьком тощо).
2. Інцест другого типу, коли у двох членів сім'ї один і той самий коханець. Це інцест, проявлений у сексуальних діях, коли у двох родичів один і той самий сексуальний партнер і сексуальне суперництво.
3. Психологічний, або символічний (прихований) інцест - не передбачає сексуальних стосунків між його учасниками. За символічних інцестних стосунків у сім'ї дитина може виступати як сурогат чоловіка або дружини.

Квазіподружжя знаходить вираження в тому, що батько починає ділитися з дитиною інформацією глибоко особистого або навіть сексуального характеру, робить сина (дочку) відповідальним за власні проблеми. При цьому в дитини виникають амбівалентні почуття і переживання: з одного боку, гордість за довіру, яку їй надають, а з іншого - розпач через неможливість нести відповідальність, що не відповідає віку і статусу. Це призводить до рольового дисбалансу в сім'ї.

У моїй практиці було кілька клієнтів, які зазнали насильства в сім'ї та поза нею. У всіх випадках уже після закінчення першої сесії я могла з точністю до 100% визначити, чи зазнавала ця людина інцесту, і приблизно до 70% - сексуального насильства взагалі. Давайте назвемо це інтуїцією, але я опишу далі, як це "відчувалося". Перш ніж визначити стратегії роботи з такими клієнтами, на початку розглянемо основні характеристики поведінки людей, які зазнали інцесту:

• почуття неадекватності, недостатньої значущості, неповноцінності, несамостійності, нікчемності;
• почуття провини, нездатність визначити власні потреби та очікування, що спричиняє труднощі в самоідентифікації;
• хронічне почуття сорому, пов'язане як із дуальними зв'язками у стосунках матері-батька, так і з почуттями неповноцінності та нікчемності;
• амбівалентні почуття любові та ненависті на адресу батьків: що стосується дітей, з одного боку, дитина почувається в особливому, привілейованому становищі, а з іншого - постійно відчуває невпевненість у зв'язку з неможливістю відповідати очікуванням. У неї можуть з'являтися почуття люті, злості, відчаю, коли вона відчуває неадекватність адресованих їй послань;
• нездорові стосунки з партнерами: прагнення встановлювати поверхневі й короткочасні стосунки з великою кількістю осіб. Такі люди зазнають труднощів у створенні глибоких, заснованих на взаємності, стосунків, легко вступають у поверхневі контакти і, не отримуючи задоволення, легко їх переривають, що сприяє розвитку аддикцій, сексуальних дисфункцій, компульсивності. Це пов'язано з хронічним страхом бути покинутим людьми, які співпереживають і піклуються про нього. Характерний постійний пошук "досконалого"/"ідеального" партнера, бажання встановлення унікальних стосунків, заснованих на взаємному коханні. Після припинення чергових стосунків зазвичай виникає почуття провини, жалю, докори сумління і невдоволення собою, сорому. У цьому разі я говорю не про нарцисичні почуття, які з'являються в разі розриву стосунків, ті самі провина, жалість, невдоволення собою, сором, а про почуття, які пов'язані з інцестними стосунками. Так, нарцисичне почуття сорому після розриву стосунків відрізняється від почуття сорому насильства.

Під час вивчення цієї теми, та й у моїй особистій практиці, я зустрічала кілька варіантів роботи з клієнтами, які зазнали інцесту, що були запропоновані різними психологічними та психотерапевтичними школами. Однак початок роботи був однаковим. Першим пунктом необхідно було визнати факт того, що клієнту подобалися такі стосунки з насильником. Причому наводиться велика кількість доводів, чому клієнт має відчувати задоволення від таких стосунків (це і любов до ґвалтівника через те, що він є батьком, і відсутність прохання про допомогу, і багаторазове повторення ситуації інцесту без запобігання стосункам, що склалися). Другим пунктом пропонованої роботи є визнання і вираження злості на другого члена сім'ї (того, який не вчиняв насильства, але не захистив від насильника).

Виходячи з моєї практики, я хочу запропонувати дещо інший варіант роботи з клієнтами, які зазнали насильства. Чому перший пункт, так часто пропонований у психологічній літературі, не може бути першим? - Це пов'язано з тим, що клієнт, який наважився на зізнання того, що трапилося, відчуває нескінченне почуття сорому і провини, по-перше, за те, що це трапилося саме з ним, по-друге, за те, що він не розповів раніше, по-третє, через відчуття неповноцінності, яке набувається як реакція на ситуацію інцесту. У зв'язку з останнім, почуття настільки капсулюються, затискаються, що клієнт стає начебто "бездушним", алекситимічним. У деяких випадках, коли факт насильства розкривається значно пізніше (через 5 і більше років), пам'ять настільки спотворює спогади, що розуміння, які почуття відчував клієнт на момент вчинення насильства, значною мірою викривляється. І по-третє, якщо ми розглядаємо роботу з таким клієнтом у гештальт-підході, тоді терапевт у принципі не має права вимагати від клієнта визнання задоволення від стосунків із насильником, через те, що терапевт не знає, що відчуває клієнт, і кожен клієнт унікальний у своєму спектрі почуттів, що його переслідують.

Наведу деякі відповіді на запитання: "Що ви зараз відчуваєте, коли мені це розповіли?"

• Я не знаю, я ніби в прострації. Я не знаю, що сказати.
• Мені соромно зараз. Мені соромно, що це сталося зі мною. Я відчуваю провину, що не розповіла про це раніше, стільки років минуло...
• Відчуваю себе спустошеною, пораненою, зрадженою... Як ця людина могла зробити це зі мною?

Таким чином, першим пунктом у роботі з потерпілим від інцесту має бути розповідь потерпілого про те, що трапилося. Це досить нелегко дається клієнтам, адже часто ґвалтівники кажуть їм: "Це наші справи", або "Будеш говорити - з нами станеться нещастя", або "Якщо ти комусь скажеш, то татусеві/мамі буде дуже погано". Іноді людина, незважаючи на те, що їй ніхто не забороняв говорити про інцест, навіює собі, що говорити не можна через проєкції про небажання ґвалтівника або інтроєкти. Однак якщо клієнт все-таки зробив "перший крок", тоді ми переходимо до другої стратегії роботи - вираження пригнічених емоцій і почуттів.

Гештальт-терапевту необхідно бути максимально безоціночним у момент розповіді потерпілого, і досить чутливим. Якщо терапевт дозволяє собі прояв почуттів після розповіді (шоку, страху, злості тощо), у такий спосіб він символічно дає право клієнту відчувати почуття. І в цей момент ми плавно переходимо до наступного етапу роботи - вираження пригнічених емоцій. Хочу обмовитися про чутливість терапевта в момент переходу з першого етапу роботи на другий. Дуже важливо не фасилітувати відчувати подібні почуття клієнту, як і в терапевта. Тому що через нашу індивідуальність, життєвий, професійний досвід і світогляд, у кожної людини реакції та почуття на ситуацію, що відбувається, можуть відрізнятися. Так, у терапевта на розповідь про те, що трапилося, може домінувати почуття огиди, але це не означає, що і в клієнта буде подібне почуття. Тому терапевту потрібно бути дуже акуратним і толерантним, щоб не підмінити почуття клієнта своїми.

Робота стає складнішою і делікатнішою в тому разі, якщо клієнт відмовляється визнати те, що трапилося. А після розповіді клієнта, який не визнає факт (а з ним, і тяжкість, і біль) того, що сталося, терапевт може поставити собі запитання: "А чи правда це? Чи була дійсно зґвалтована клієнтка, чи її це фантазія?" Але справжнє питання полягає не в тому, правда це чи ні, а в тому, "чи важливо мені знати, зокрема, стосовно цієї людини (мого клієнта), правда це чи ні?" Фокус уваги зміщується: нас цікавить не та Правда, яка залишається долею суддів, а правда даної людини і те, як вона пояснює її ставлення до того, що сталося.

У випадку, коли гештальт-терапевт відкритий, зберігає рівень своєї енергії та життєвість, водночас стійкий, клієнт відчуває більшу підтримку терапевта в переживанні болю, пов'язаного з інцестом, - це все допомагає клієнту висловити пригнічені емоції, які були заблоковані. Робота терапевта полягає в тому, щоб допомогти запустити цей процес і прийняти ці емоції. Серед емоцій можуть бути страх, відраза і гнів до насильника та оточуючих, а так само те саме почуття задоволення, про яке було написано раніше. Однак тут обмовлюся про те, що це почуття найчастіше є підміною інших, менш прийнятих соціумом почуттів. Так, виправдання ґвалтівника (і другого з батьків), почуття провини й образи значно легше відчувати й пред'являти в суспільстві, аніж злість, гнів або ж огиду, - соціально неприйнятні почуття.

Протягом усієї роботи з такими клієнтами, терапевт може стикатися з почуттям сорому клієнта. Це почуття може протягуватися крізь усі терапевтичні сесії, відповідно через усе життя клієнта. Почуття сорому переживається в присутності та під поглядом (іноді уявним) іншої людини; його буває важко визначити, позначити та висловити. Сором на початку здається токсичним, однак за планомірної, терплячої роботи гештальт-терапевта, почуття сорому ставатиме дедалі меншим, даючи шлях виходу іншим емоціям, як-от образа, злість, лють, провина (робота спрямовується на перехід від дитячого почуття провини до стану дорослої "невинності", віддачі відповідальності дорослому).

І ось тільки на цьому етапі може з'явитися почуття гніву на другого з батьків, який не вчиняв насильства, але ніби був у незримій присутності. Однак у моїй практиці, почуття гніву, злості з'явилося значно пізніше, по закінченню роботи. Це пов'язано з глибоким зв'язком між батьком і дитиною, і з патерном виправдовувати того, хто не заступився раніше, який довго закріплювався у свідомому й несвідомому клієнта з моменту вчинення насильства.

Заключним етапом у роботі з клієнтами, які зазнали інцесту, є прийняття на себе відповідальності за подальше життя. Річ у тім, що тривалий час той травматичний досвід, який було отримано в ситуації інцесту, слугував захистом від здорових стосунків із протилежною статтю, від взяття на себе відповідальності за перебудову стосунків з іншими людьми, від пошуку своєї сексуальності. Незважаючи на те, що це заключний крок, він є основним в одужанні клієнта.

Використовуючи поняття Бріджит Мартель, клієнту необхідно на реальному або на символічному рівні "відшкодувати збитки". Який вигляд це може мати? - У кожного свій шлях і свій творчий вихід. Одна з моїх клієнток після тривалого часу відсутності спілкування з батьком, який чинив насильство протягом 7 років, зателефонувала до свого батька і попросила його вибачитися перед нею. Ось яким чином, вона відшкодувала шкоду, заподіяну їй.

«Його вибачення не були щирими. Я спочатку розлютилася... Поклала слухавку і більше не дзвонила. Через шість місяців, він сам зателефонував і розповів свій сон, що знову займається зі мною сексом, і він розкаявся, кажучи про те, що не може це забути, що йому шкода і боляче згадувати... Адже після того, як все закінчилося, коли мені було 14 років, я не спілкувалася з ним 11 років...»

Одна з важливих ідей гештальт-терапії - стосунки терапевт-клієнт. Розглядаючи те, в які стосунки запрошує терапевта клієнт, який зазнав інцесту, ми можемо побачити кілька варіантів:

• Клієнт може поводитися як жертва, відтворюючи стосунки дитина-батько (насильник).
• Клієнт відтворює стосунки як із другим дорослим (який не чинив насильства), тобто клієнт може так само, з одного боку, зберігати "таємницю" про те, що відбувається, з іншого боку, злиться на терапевта як на того дорослого, який не захистив і не врятував.
• Клієнт поводиться як "поранений", сподіваючись отримати допомогу, підтримку, підтвердження значущості та власної повноцінності від третьої особи, яка (у сподіваннях клієнта) здогадається, що "насправді сталося". Це подібно до тих стосунків, які клієнт мав зі значущими людьми (вчителями, тренерами, далекими родичами, друзями), тобто тих, що були на тлі під час інцестуозних стосунків.

Говорячи про контрпереносні тенденції, терапевт може несвідомо символічно відтворювати ситуацію інцесту. По-перше, це може виражатися в бажанні якнайшвидше зблизитися з клієнтом, вступити з ним у довірчі стосунки, у такий спосіб, як це зробив ґвалтівник, який сексуально "зблизився" з жертвою. По-друге, терапевт може брати на себе відповідальність за певну ситуацію, життя клієнта загалом, у зв'язку з бажанням підтримати та потурбуватися про нього, особливо в той момент, коли клієнт говорить про свою неповноцінність, нікчемність, про відчуття сорому, таким чином, інфантилізуючи клієнта та беручи за нього відповідальність, роблячи його залежним, ретравматизуючи його в почутті неповноцінності, так само, як брав на себе відповідальність ґвалтівник у момент та у процесі інцестуозних стосунків, створюючи почуття неповноцінності та несамостійності клієнта. У зв'язку з цим терапевту необхідно дуже делікатно і з глибокою рефлексією починати роботу з клієнтами, які зазнали насильства, щоб не ретравматизувати їх і бути ефективним у своїй роботі.

Насамкінець хочу зазначити, що дана робота, звісно, не охоплює всієї складності процесів впливу травматичних переживань, пов'язаних із перенесеним насильством, на психіку, але вона відкриває можливі шляхи подальшого дослідження проблеми та допомоги постраждалим.

Інцест - це одне з найтравматичніших для індивіда порушень контакту із середовищем. Виходячи з основного поняття гештальт-терапії - кордону, раніше порушення кордону контакту дитини з оточенням призводить до того, що все життя, що залишилося, вона будує стосунки з іншими людьми специфічним непродуктивним способом. Наприклад, клієнтка кидає чоловіків, яких вона любить, щоразу, в їхній особі намагаючись кинути батька, який вчинив інцест. Або ж знаходить чоловіків, які чинять над нею психологічне насильство, таким чином, вона знову і знову відтворює роль жертви.

Важливо, щоб у клієнта народилося справжнє розуміння того, що сталося, і тоді те, що сталося, стане для нього безцінним досвідом. Тоді людина, яка колись пережила інцест, стане вільною від нього, і з урахуванням цього досвіду вона житиме далі повноцінно і гармонійно.

«Я лягла в ліжко і кричала від болю протягом трьох днів. Я почувалася спустошеною, пораненою, зрадженою. Як ця людина могла зробити це зі мною? Я боялася, якщо я розповім про цю таємницю, усі на вулиці показуватимуть на мене пальцями і говоритимуть усілякі гидоти... Але цього не сталося. Я була приголомшена. І скоро зрозуміла, що з відкриттям таємниці настало довгоочікуване звільнення. Виявилося, що моя дитяча таємниця була зовсім не така ганебна, як я уявляла...»