Війна: провина vs відповідальність

Наприклад. Я вибираю виїхати. Це мій вибір у ситуації війни. Так, є ті, хто злобивший так, що я вибрала робити саме так. І все-таки вибираю це я. 

Чи я дійсно розриваю зв'язок, що викликає відчуття провини?

Це питання індивідуального сенсу. Ми формуємо його самостійн. 
Історично. 
Етично. 

Якщо я продовжую підтримувати своїх, українців, так і тим, чим і як я вмію – цього достатньо. Якщо моє серце стискається, і скроня пульсує від новин із Бучі, Гастомеля, Маріуполя… чи варто продовжувати… я – жива, я – зі своєю країною. Якщо я підтримую тих, хто поруч, я роблю важливе для своєї держави. 

І я маю право і сили дозволити собі видихнути трохи довше, щоб потім знову вдихнути, і знову дозволити собі видихнути. 

Видих - довше вдиху. 
Коли відчуваєш жах. 
Коли опускаються руки. 
Коли здається, що все… 

Видих провини. 
Вдих життя. 
Життя-з-Україною! 
Де б ми не були...