Війна: провина vs відповідальність
Приналежність до спільноти надала Homo Sapience можливість вижити.
Вина виникає при розриві пов'язаності з чимось більшим, ніж я.
Ми вибираємо звинувачуватись, щоб уникати відповідальності. Розрізняти одне з іншим - супер-сила зараз.
Наприклад. Я вибираю виїхати. Це мій вибір у ситуації війни. Так, є ті, хто злобивший так, що я вибрала робити саме так. І все-таки вибираю це я.
Чи я дійсно розриваю зв'язок, що викликає відчуття провини?
Це питання індивідуального сенсу. Ми формуємо його самостійн.
Історично.
Етично.
Якщо я продовжую підтримувати своїх, українців, так і тим, чим і як я вмію – цього достатньо. Якщо моє серце стискається, і скроня пульсує від новин із Бучі, Гастомеля, Маріуполя… чи варто продовжувати… я – жива, я – зі своєю країною. Якщо я підтримую тих, хто поруч, я роблю важливе для своєї держави.
І я маю право і сили дозволити собі видихнути трохи довше, щоб потім знову вдихнути, і знову дозволити собі видихнути.
Видих - довше вдиху.
Коли відчуваєш жах.
Коли опускаються руки.
Коли здається, що все…
Видих провини.
Вдих життя.
Життя-з-Україною!
Де б ми не були...
